Вийняв сутінки вечір з кисета.
Спалахнули вгорі ліхтарі.
Цвіркун ноту ушпарив фальцетом,
Страсть жагучу розбавив в крові.
А спокуса вже брала за плечі,
Й затремтіли тіла молоді.
Почуття , що з вогню молодечі,
Розтопились єлєєм в мені.
Як заглянув в її сині очі,
Тай потонув зопалу, звихнів.
Як та буря у сні поторочі,
Наче осінь, кохану роздів.
Цілував тії губи жагучі,
Закипали думки в голові.
Феромони зірвались пекучі,
Мабуть вітер в гаю ошалів.
Впав у пахощі дикі волосся,
Понесло в пружні перса шрапнель.
То блаженство в єдино злилося,
Наче в небі я десь, журавель.
Впав додолу затомлений вітер,
Скраю греблі у хвилях завмер.
Чулись юні притишені схлипи,
Озиваючись болем й тепер.
У садочку завмерли дерева,
В срібнім сяйві затихли ліси.
Із хмаринок вечірнього неба,
Сипав місяць в долоні зірки.
Я у милої слізоньки витер,
Шептав ніжність в гаю весняник.
Шелестіли закохано віти,
Вибачав нашу юнь молодик.
І що це робить кохання з людьми...Така жагуча, пристрасна та емоційна лірика, аж обпікає! В першому катрені в слові "страсть" пропустили другу "с". Гарно!
Дід Миколай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Далеко мені до тебе, Коля... 
.
І що це робить кохання з людьми...Така жагуча, пристрасна та емоційна лірика, аж обпікає! 
