В селі де живу я , нічого нема
Хіба що там клуб..де побиті всі вікна
І ввечері тут накриває журба
Не знає ніхто куди сЕбе подіти
І знали би ви,як усе це гризе
Я ж ще молода,серце хоче польоту
Задумала сОбі я діло одне
Поїхать в столицю й знайти там роботу.
"Не пущу нікуди!" -старий мій сказав
Колхозний мужик,має свині і трактор,
Весь вечір він нерви мої гвалтував
Ну прям не татусь,а якийсь Термінатор
А мати сказала "Хай їде дитя,
Шукать своє щастя в великій місцині,
Що краще-почати нормальне життя,
Чи тут годувати рогату скотину? "
І ось вже пакую я свої клунки,
Купила білет на копІйки з заначки
А поруч зі мною сидять всі дівки
Та просять з столиці їм слать передачки.
Мій тато провів мене аж на вокзал
ПостОяли трошки,і вже час прощатись
В сльозах у чоло він мене цілував,
Й без щастя додому казав не вертатись.
У поїзд я сіла,він рушив уже,
Тепер лиш дерева танцюють в віконце
Прокинуся вранці,й побачу нове,
Красиве ,велике столичнеє сонце.
Та не зустріла його я тоді,
Бо дощ падло йшов,і весь день зіпсувався
Це трохи підпортило плани мої,
Але мама вчила "Дурне,не здавайся! "
На вулицю вийшовши в шоці була,
Машин тут дай Боже, і люди багаті
А я,як сільська нерозумна фігня
Припхалася в місто у сірім халаті.
Купила газету,і стала читать
Знайшла я одне,серед всіх оголошень
"Бабера потрібна в кафе №5 (номер п*ять),
Щоб дівка нормальна,й на вигляд хороша"
Взяла я таксі і поперлась туди,
Грошей відвалила,як місяць квартплати,
Згадала тоді я усі матюки,
А потім пішла про роботу благати.
ПрийнЯли мене тут звичайно не шик
Нечемно бурчали,що я не підхожу
Аж потім їм стукнув у голову бзик,
Й усмішка змінила насуплену рожу.
Ну що,почала працювати отак
Розносити їжу,столи прибирати,
Тихенько тягнути хазяйський коньяк,
Вночі з пацанами у мафію грати.
Я першу зарплату послала в село,
А з нею записку...що добре живеться,
Купила дівкам я своїм кімоно
Це плаття якесь на японській зоветься.
Ось так час ішов,і мінялася я,
Ніхто вже не скаже,що я як дитина
Скромняшки й тихосі в мені вже нема,
Поводжусь тепер як столична скотина.
....А тут так і треба,лиш так проживеш
Ніхто ж не притулить до себе охоче
А поки ти шлях собі не прогризеш,
В твій бік жодна курва дивитись не схоче.
Доречі,знайшла тут подрУгу собі
Її звати Настя,працює зі мною
Вона як і я народилась в селі,
Не любить горох,й завжди як з перепою.
Ми разом живемо,і весело так
Пліткуєм до ранку,читаєм журнали
А в хаті у нас регулярно бардак,
Як ніби там топчуться гіпопотами.
Настав вже той час,захотілось мені
Кохання до гробу і всякої страсті
Хоч снила я принца на білім коні,
В реалі чіплялись охранніки Васі.
Не треба мені отаких от хлопів
Бо їм ж стій на кухні,й вари щось поїсти
Жінок припахаюсь,як своїх рабів,
І потім за день ти не зможеш присісти.
Все це зачепило те внутрішнє " Я"
Самотньо було,наче дулі в кармані
Тому,як закінчилась зміна моя
Пішла напиватись в найближчому барі.
Сиділа за стойкой,текілу пила,
БармЕну звезділа про тЯжкую долю,
В стакан долила я собі ще вина
Заїла потом все оце ковбасою.
Що далі я думаю ясно було
Набралась по повній,іти ледь ледь можу
Накинула якось на себе пальто,
І ось вже я звідти....ну скажем...вихожу.
А потім у спогадах ніби туман,
Відкрила окатиці я вже на ранок
Бодун охопив мене наче дурман
Й россол замінив мій смачнючий сніданок.
Аж раптом почула у ванній я шум
Злякалася дуже,й ножа в руки взЯла
Молилася всім хто приходив на ум
І навіть план дій в голові проробляла.
Із криком ввірвалась туди,і ой бля
Цей ніж ледь не впав на підкошені ноги,
Своїми очима на мене втика
Мужлан там стояв...метра два від підлоги.
"Щоб тебе побрало,ти хлопче припух??"
На що той мужик мені лиш посміхнувся,
Оце ж бо лошара,оце ж бо лапух
Я мріяла щоб він тоді навернувся!
"Галушечко мОя,чого ти не спиш?"
Ця фраза прям збила мене з пантелику
Шось трохи занадто зазнався малиш,
Взбісилась й заїхала гаду у пику.
І вигнала....... потім пішла я у зал
Та й телек врубила,почути новини..
Там кажуть "Віталій Петрович Ганзал
став самим багатим мужчиной країни"
Мене в той момент наче вдарив розряд..
Що я наробила?..що буде зі мною..?
Той кОму дала я ногою під зад
Вважається в нашій місцині звіздою
Наступного дня працювала в кафе
Думками як завжди далеко десь бУла
Аж тут мене хтось довбанув у плече
І про свої брєдні я швидко забула.
У сірім костюмі з букетом в руках
Стояв той Віталій і знов посміхався
"Квітуся моя.. я весь день на ногах
Шукати тебе сьодні я задовбався"
Я глянула.. просто у вічі йому
Дойшло мені що цей чувак симпапулька
Почала я нести усяку байду
Й морозитись стала неначе бурулька.
Мене пригласив він сходить в ресторан
Погодилась я наче на автоматі
Під руку веде мене пристрасний пан
А я як на зло знов у сірім халаті.
Той вечір пройшов на п*ять балів у нас
Людина він гарна ..порядна і мила
Ніякий не бабнік...і не ловелас
Захоканість мЕне по вуха накрила.
Ось так і знайшла я кохання собі
Він кращий ніж принц...без коня,а з машиной
І тут промайнула мисля в голові
Знайомить рішила йОго я родиной
Батьки і подружки щасливі були
Такого красавця в село їм приперла
Нам заздрили навіть сусідські коти
І тут почалася справжнісінька мерва...
Віталій мій став на коліно одне
Й сказав опустивши стидливо повіки
"Маруся...кохання єдине моє
Ти станеш моєю дружиной на віки?"
Звичайно я згодна була і вже ми
на наше весілля настроїли планів
робити ми будем його восени
бухла буде повно...і гарних тюльпанів
................................................................................................................
Але життя все міняє за раз
Маруся оце нам лише показала
Її вчора збив на дорозі КамАз
Й щасливою дівчина так і не стала
