Вже давно почуття поховала до тебе я світом,
І не знаю душі,і не знаю обличчя твого.
Вибачай,я забула.Ти бачиш?Весна ходить літом...
Що сказати хотіла?Та те,що її не було.
Що захочу тобі побажати колись"Надобраніч",
Та забуду,що в світі живеш,хто для мене ти є.
І вже душу мою ти ніколи нічим не пораниш,
І ніколи не будеш коханим ти понад усе.
Чом до мене,Музо,ти тулилась?
Вибирала колір лиш очей?
Чи тобі я навіть і наснилась?
Притискала до своїх грудей?
Кращі є за мене,розумніші.
Не такі ліниві...Що ж казать...
Та такі,як я тобі миліші,
Бо тебе захочуть ще й обнять.
Ти для мене вибираєш долю,
Вчиш мене мудріших наставлять.
І не сперечатися з тобою,
Бо покинеш,не захочеш знать.
Ми з тобою досі не сварились,
Я лінива,чом все не пишу?
І одна до одної тулились,
Бо тебе так дуже я люблю.
Не свари мене,я стану краща.
Що говориш-завжди запишу.
Не ображу я тебе нізащо,
Із дощем,із вітром говорю.
Думають,що я якась блаженна,
Що бракує розуму мені.
Це душа буває засніжена
Навіть влітку,навіть навесні.
Ти завжди самотність проганяєш,
Не впускаєш навіть за поріг.
Свариш і за двері виставляєш,
Кинула сьогодні їй пиріг.
А вона його шведенько з"їла,
Просить в тебе крапельку води.
На порозі трішечки присіла,
Як її кормила ти з руки!
Ти мене навчила так багато.
Полюбили стільки он людей!
Кожен день тепер для мене св"ято.
І тулю тебе я до грудей.
Гарно передано почуття поета...
Музи приходять у ночі,
Коли сплять всі на печі.
І заставляє тебе встати,
Щоби вірш свій написати.
Як полінуєшся, ти встати,
То вірша не будеш мати.
Музи хитрість усі мають,
То приходять, то втікають.
А, щоб музи ці впіймати,
Треба просто лягти спати,
Вам присниться вірш в ночі,
Ти просто встань і запиши.
(Це мій вірш про музу)- можете прочитати в мене на сторінці.
Відочка Вансель відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую тисячу разів за такий гарний коментар!Гарної ніченьки...
Гарно передано почуття поета...
