А я спішила посеред весни,
А я спішила, йшла скоріш до літа.
І тільки мрії, що вертались в сни.
Була я ними все життя зігріта.
Це відчуття, що ти вже не сама,
З тобою літо і його природа,
Тебе голубить, ніжить ця краса,
Тебе чарує, зваблює ця врода.
І я спішу, спішу у зелен – гай
Хочу послухать, як пташки співають,
Як шепчеться з природою розмай,
Як з сонцем, з вітром листя розмовляє.
Як шепчеться зажурена трава,
Що скоро вийдуть косарі у поле.
Вона, як світ, прекрасна і жива,
Але така коротка в неї доля.
А літо мене кликало у даль,
І я спішила, щоб у ньому жити.
Над нами сонця золота медаль …
Поруч на полі доспівало жито.
