В повітрі витала тривога,
Щось тайне вже явним ставало,
Ще вірилось - прийде підмога,
Та громом: "Владики не стало..."
Без нього церкви всиротіли,
Сумний "Сиротинець" Миколи...
Такий повен мрій, повен сили,
Та враз обважніли повіки,
А в серця не стало вже сили.
І місто ураз посмутніло,
Вже небо землі дотикає,
Ще мова масна регіонів
В повітрі глухім замерзає.
Комусь ще грозила "Свобода",
Що правду вона тільки знає.
А тиша жалем вибухала:
"Чому, ой чому серце трудне,
Чом серце трудне обірвалось?
А небо тиснуло, гнітило,
Думки, наче хмари, вривались:
"Ще мріяв дітей пригорнути,
Ще прагнув садочок відкрити,
До церкви людей згуртувати,
Їм істину Божу відкрити."
Та вже не судилось -
Замовкли навіки уста,
Хоч думи витають,
Та слів вже не чути,
Зосталися тільки діла:
Собор, "Сиротинець", церкви...
Згуртуйтесь священики, люди,
Бо тут, на землі грішній цій,
Його вже між нами не буде.
Полинув у вирій, до неба,
Спішилась душа до Отця...
О, люди, багато нам треба?
"Нехай буде воля Твоя..."
*Преосвященний Владика Кир Микола Сімкайло, Правлячий Архієрей Коломийсько-Чернівецької єпархії Української Греко-Католицької Церкви
22 травня 2013 Року Божого
Автор: Зеновій Винничук - голова Спілки літераторів Коломиї "Суцвіття"
