1
Одісей і Медея в один голос сміються
Холден Колдфілд заграє до Джульєти
Джейн Ейр у білій сукні, навколо згаслих свічок
Її сльози гіркі, і тьмяні від світла душі силуети
Одісей і Медея з мене сміються
Скінчилася п’єса поета, скінчилася сльози у сім’ї Капулетті
Шарлотта ще не знає Її ім’я. Я назву її сам і буде вона моя
І нехай Доріан сміється із мене, просто з стіни
Дурні до замку заходять, зникають, і ніколи вже не узнають що
Дівчина в білій сукні, навколо погаслих свічок
У темній залі, поміж весільних стрічок
Місяць осяює срібло хреста, тремтять стомлені і п’янкі уста
Вони не вимовлять її ім’я, і сльози котяться до долу
З рук моїх ланцюги летять до долу, я назву її сам, і буде вона моя
Шум грозової ночі, зникає в казкових снах
Поки Одісей і Медея у голос сміються, Моїсей Бена Гура веде по пісках
І палає пожовклай папір, Граф помирає від спраги, пазурів блиск, тих дурнів непереборний страх
2
Де б ти не була, моя красуне, Афродіто
Де б на твою честь не грали барви квітів
Я буду там, де твоє Сонце вкаже стежку
Я буду там, де твої очі завжди стежуть
Моя красуне, Афродіто, я дякую тобі за це прекрасне літо
Що розганяє морок осені з доріг
Які у пам’яті так холодно зостались
А теплих спогадів із часу того не зберіг
Де б ти не була, моя красуне Афіно
Де б воїни твої не перетворювали рай в руїни
Перед тобою завжди буду на колінах
Перед тобою малюватиму пейзажі зелених просторів на стінах
Мечем, з тобою в серці, долатиму шляхи, що провели між нами вороги
...
3
Прибій у світлі Місяця, хвилі змивають малюки на піску
Душі, що живуть на глибині, тривожать сон рибалки, тягнучи ліску
Тіні, що пливуть над морем, плачуть срібні блискавки, а небеса мовчать
Тіні застилають Місяць, краплі дощу знов ставлять на піску печать
Душі-привиди пустились в танець, під музику срібної зливи
Непорушно лежать на дні кораблі, пасажири зійшли, воєни полягли, капітани лишились назавжди щасливі
Тільки темрява і тиша, краєвиди милі
Та вогняний горизонт обриває сон
По цю сторону ти один, а там таких мільйон
Тут світ речей, там царство іллюзій
Ніщо не здатне зникнути у цій чорній смузі
Живі, самі того не знаючи, заковані кайданами у мрії
І кожна з них сяє у снах, у очах, але тіло не гріє
Вона сяє, де дощ зникає й починається, якщо бажаєш
І вона не годує тебе, заманює свідомість й грає, де
Сірі тіні поховались у нори, лиш сміливі люди лізуть у гори
Та високо там бояться грому, а ті, кого більше, за кроки від дому
Коли наважився взятись за ключ, що в кімнату веде невідому
Час йде дуже швидко, бажання не в силах зупинити ходу стрілок
В твоїх думках прозвучало "прощайте надії", день-ніч і вже понеділок
ID:
432984
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 22.06.2013 16:46:59
© дата внесення змiн: 15.07.2013 13:56:44
автор: ura0701
Вкажіть причину вашої скарги
|