-Скажу по секрету - я вірю в одне,
Ти знов мені скажеш, що я трохи дивна…
Я знаю, що все в цьому світі мине,
Та знищить любов…Ну хіба це можливо?
-Хто ж буде любити, як люди помруть?
Чи віриш ти в янголів? Я їх не бачив.
Чи думаєш диво у торбі несуть
Нам небо й зірки? Що для тебе це значить?
-Ну знаєш… зірки…Кожну ніч все одно
Велична рука, мов нічник, нам вмикає.
-Ох, і примітивний ти мій астроном!
То ж сонячний світ вони відображають!
-І нащо тоді твоє сонце блищить?
-Та якже навіщо? Бо нам це потрібно.
-Ти з свого Олімпу спустись, хоч на мить,
Ми в світі не боги, хіба ж це не видно?
Не ми все вирішуєм, але для нас
З любові створили прекрасну планету.
І все, що навколо, скажу без прикрас,
Гарніше найкращого в світі портрета!...
Он! Бачиш ту зірку?! Сьогодні, диви,
На небі нічнім свій дебют запалала…
Мільйони років йшла! Мільярдами миль!
-Ну ти ще скажи, що вона нас шукала!
-Не віриш…гаразд…чуєш, вітер прийшов,
І пісню для нас колискову співає.
-Ой, як це у світі він нас віднайшов?
Ах, зірка напевно йому підказала!
-Ну добре…не віриш…Чи мушу долать
На серці й душі ті твої перепони?
-Достатньо, що ти на плечі будеш спать.
Тебе не віддам я ні вітру, нікому.
***
-Нарешті! Нарешті вернулася ти!
Одне жаль – не можу тебе я торкнутись.
-Я світ буду лити дві тищі весни..)
-Це ж треба на зірку було замахнутись!
-Боялась, що тільки тебе не знайду,
Та їх як побачила – зразу зраділа.
-А я відшукав їх по світу твому…
Давай сни казкові покажем їм, мила?
