Я бажаю зупинитись хоч на мить,
Щоб у вічі зазирнути своїй долі.
Та сполохано душа моя тремтить
І від остраху зволожились долоні.
Я бажаю опинитися в Раю,
Де ніхто не мусить запізнитись.
Я ж прокльонами і жалістю живу,
І не маю змоги зупинитись.
Хоч на день, на хвилечку, на мить...
Щоб насолодитись вранці кавой,
Що мене бадьорить і живить.
А під неї б книжечку цікаву!
Ні, не можу! На роботу час.
Бо вона мене годує й одягає.
Це вона мого життя наказ.
Але справжнього життя я і не знаю...