А в неї просто пусто на душі,
Робота, дім, знову робота,
А ввечері вона пише вірші,
В них біль, переживання і скорбота.
Їх не читають читачі,
Вони закриті полум*ям страждання,
Вона все пише про своє кохання,
Яке приносить стільки му́ки їй.
А в неї тільки шрами на душі,
Які їй не залічить та робота,
А ввечері вона танцює під пісні,
І сльози заховає,ох акторка!
Їх не побачать глядачі,
Вони під ковпаком нерозуміння,
І хтось їй скаже про зневіру,
Вона лиш очі підійме сумні...
Вона вже не писатиме вірші...
Які давали їй наснагу жити.
Вона не хоче більш творити,
І плакати і слухати пісні.
Погляньте й ви у очі ті ясні....
