Свої емоції й амбіції лишаю
На перехрестях життьових доріг.
Поезію із суєтою не змішаю,
Очистившись, переступлю поріг.
Бо там, де слово – чистота й високість,
Незаплямованість і серця і душі.
Любов’ю гаситься людська жорстокість,
І все це виливається в вірші.
Душа віршованою мовою говорить,
Їй вторить волі й честі неослабний Дух.
А при потребі себе упокорить,
Й продовжить до вершини рух.
Ніщо не може руху припинити,
Хоча можливі тимчасові перешкоди.
Душа продовжує свій ріст творити,
долаючи бурхливі води.
У водах вона силу здобуває,
А вогняне горнило гарту додає.
В випробування Долі пробуває,
Надії ворогу на перемогу не дає.
Дорога визначена їй у тернях,
Та що ті терні, коли є мета!
Не захлинається у хвиль високих гребнях,
Рятує душу духу чистота.
Тому й поезія душі – всепереможна,
Все впевненіше й впевненіше духу сила.
З любов’ю й вірою вона тотожна,
Злоба і нечисть душу не скорила.
