(Для дітей)
Якось, десь, коли не знаю.
з-поза бору, з-поза гаю,
вийшла дівчина убрана
у сорочку вишивану.
Колихала тихо віти,
а вони, мов малі діти,
не хотіли прокидатись,
так бажали ще поспати.
І вона сонце підняла,
навкруги так ясно стало.
І розплющило все очі,
тоді гілочки охоче
приміряти вбрання стали,
котре весна дарувала.
Із землі тендітно - білі
проліски лізли несмілі.
З-за хмаринки тихий промінь
біг на кожне підвіконня.
Так убралася природа,
що на її ніжну вроду
побажало подивитись
тепле літо. Відчинити
двері сонцю і усмішкам.
І воно босеньке пішки
Завітало у господу
До вродливої природи.
Лиш зробило крок туди,
вмить доспіли всі плоди.
У господі спів і сміх,
нема втоми від утіх.
Літо сонце підкидало,
воно тепло дарувало.
А хмаринка посилала
теплий дощик, поливала
всі травинки в полі чистім.
І сріблястеньке намисто
усім спраглим дарувала,
спеку у поділ ховала.
Панувало літо вміло,
та стомилось і присіло.
А йому на зміну боса
рання завітала осінь.
Золотовоска ясна
і багата, і прекрасна
золотом сіяла всюди.
Шепотіла: " Тепло буде,
та уже не довго, знайте,
швидко урожай збирайте.
Поки я босенька ходжу
за собою тепло воджу.
Та коли в чоботях стану,
у жупані теплім вбрана,
о тоді тепло розтане.
Господарювала осінь,
взула ніженьки вже босі...
Пов'язала лиш хустину,
як зима дихнула в спину.
Тихо так навколо сумно,
та зима теж не бездумна
до господи завітала...
Пташечок з двору прогнала,
скинула останній лист
і почувся тихий свист.
Завірюха розгулялась,
і земля в кожух убралась.
Сніжно - білий, світло - ясний,
голі віточки прекрасно
іній оповив біленький.
Візеруночок гарненький
на вікні намалював,
Новий рік в гості чекав.
Гостювала та зима,
та невдовзі крадькома
сонце привело весну.
Пробудилось все від сну
Вся природа усміхнулась,
знову радість повернулась.