До сина в трепеті душа моя
Все тулиться і ніжно припадає,
Бо, все ж, кровинка рідна, дорога,
Тому й душа безтямно так кохає.
Чи зрозумієш почуття колись,
Чому матуся так тебе любила
Ще від тоді,
коли під серцем зернятком носила,
і від тоді, коли ти народивсь?
Моїм ти сонечком живеш на цьому світі.
Моя кровинко, доле ти моя!
Всі найніжніші почуття у тебе влиті,
А як бажана мені усмішка твоя!
Не відкидай любові мого серця,
Не рань байдужістю до мого почуття.
Поки не висохло життя джерельце,
Хай маму тішить рідних душ злиття.
Так, як в дитинстві, коли ще маленьким,
Тулився до грудей моїх –
Так і тепер, синочку мій рідненький,
Чекаю я хоч кілька слів твоїх.
Не бачу і не чую, коли не раз у гніві
Буваєш не оправдано, не раз.
Та мої очі люблять незрадливо,
І я в надії покладаюся на час.
Що завтра знову я тебе побачу,
Можливо вже не поспішатимеш кудись.
Пообіцяй мені, що я тебе не втрачу,
Що будемо близькими, як колись.
Цілунком доторкнусь руки твоєї,
Що по-дитячому так пестила колись;
Озвись на клич душі моєї,
Хоч не на довго, ніжно притулись!