Утома накриває з головою.
Сидиш і медитуєш віршуванням.
Зачепить випадково хтось рукою –
Вже вдома. Олексіївська. Остання.
«Per aspera ad astra» лиш повториш.
Думки ж до болю світлі, наче зорі.
Дзвінок. Мовчиш. Не хочеш. Не говориш.
Потрібні все одно байдужжям хворі.
Лунають ще у серці ча-ча-ритми.
І ледь волочиш ноги, та щаслива.
Надія повернулась – виє ридма…
І знов ти пробачаєш цю зрадливу.
А вдома тихий спокій, спокій, спокій.
Гарячий чай, і душ, і «Океани»…
В вікно загляне вечір темноокий,
Загоїти воліючий всі рани…
Утома накриває з головою.
Сидиш і медитуєш віршуванням.
Давно вже не була в житті живою –
Життя ж бо розчинялось в існуванні.
дяка
