Зустрів тебе на вулиці раптом,
здається минуло вже кілька років,
ти бігла кудись з наказом чи актом,
вибиваючи такт впевнених кроків.
Постава, погляд, усе змінилось,
чіткий твій голос, дзвенить, - привітний,
і тільки рук тепло залишилось,
у скроню, ніжно, поцілунок тендітний.
Можливо знову - дзвінки, телефони,
і вечори наповнені сміхом,
та тільки мене чекають вагони,
міста, де навіть у день дуже тихо.
Зелені очі із заходом сонця
за небокраєм дня не побачу,
лиш світло високо у віконці,
немов жменя заліза на здачу.
У пам’яті моїй, наче вчора,
жарке твоє дихання, серце б’ється…
на вітрі розвиваються штори…
на ліжко світло місяця ллється…
В пустій кімнаті твої портрети,
і номер твій пам’ять карбує,
у текстах знову пишу я «де ти?»
тебе ж питання це не турбує.
Можливо, якось, знову зустрінеш,
така яскрава і знову інша,
не зупиняючись поглядом кинеш,
залишиться між нами лиш тиша.
20.07.2006
Віддано і чуттєво написали ви... 
