Їм небо поклало кохання під ноги,
Та хмари топтали і пір'я топтали.
Топтали не поруч дві різні дороги,
Зрікаючись того,що більше чекали.
Їм Бог дарував,обіцяли обоє,
Що будуть щодень і щоночі молитись.
Що будуть лиш дякувать Всесвіту,долі...
Та просто зреклися.Щоб не помилитись...
Та просто ось так розійшлися,як хмари,
Взялися за руки,всю ніч цілувались.
Тримаючи звечора дивнії чари..
А ранком спочатку від всього зрікались...
_____________________
Чи перейти дорогу,чи пройти?
Чи просто перебігти і спочатку
До тої немоленої мети,
Залишивши в душі пустку як згадку.
До чого і до кого?Для душі,
Що просить і благає про кохання?..
Колись життя я б віддала тобі,
Та лиш себе в собі шукала зрАння.
___________________________
Відхочу,відболію, розійдусь,
Відшепчу,віднайду і відречуся
Від мрій.А потім в небо піднімусь.
А потім...Потім тихо домолюся.
Цілую.Відцілую.Відлюблю.
Піду до тебе,де без тебе буду.
І на коліна ставши,прошепчу:
Нехай тебе коханий мій забуду.
Знайду...Знайдеш...А далі?..Лиш зима.
Осіннє листя мовить передмову...
Один.Один...Та і вона сама...
І з вереснем до сліз веду розмову...
прекрасно написала 
У тебе все буде добре!!! 
Чуттэво, Вiдо! 
