ПЕРВОЕ ПРЕДУПРЕЖДЕНИЕ
Какое нам, в сущности, дело,
Что всё превращается в прах,
Над сколькими безднами пела
И в скольких жила зеркалах.
Пускай я не сон, не отрада
И меньше всего благодать,
Но может быть, чаще чем надо,
Придётся тебе вспоминать -
И гул затихающих строчек,
И глаз, что скрывает на дне
Тот ржавый колючий веночек
В тревожной своей тишине.
ПЕРШЕ ПОПЕРЕДЖЕННЯ
По суті і діла нам мало,
Що все перетвориться в прах,
Не раз над проваллям співала,
Жила в багатьох дзеркалах.
Нехай я не сон і не втіха,
І менше всього - благодать,
Та може невільно-частіше
Прийдеться тобі знов згадать:
І рокіт рядків, що стихають,
І око, що скрило на дні
Вінок той колючий іржавий
В своїй неспокійній тиші.