Я знов подивлюсь в твої очі.
І ще раз, так тихо скажу,
Що в чорнії-чорнії ночі
Я так за тобою тужу!
Я знов загляну тобі в серце.
І ще раз, з журбою зими,
Там тихо, лиш щось відізветься,
Там тихо розтаємо ми.
Я знов загляну тобі в душу.
І болі душевні мої,
Нехай твого сну не порушать,
Нехай вже не стануть твої.
Я знов поцілую відважно
Вуста твої, неначе жар.
І знов мені стане так страшно.
І знову життя, як кошмар.
Я знов відлечу, наче птаха.
Далеко-далеко назад.
І сльози мої твердим градом
Посипляться в твій літній сад.
Я знов обніму тебе палко,
Я знов просто так лиш скажу,
Що я розгадала загадку,
Що я подолала межу.
І знов гнівом всім океану,
Хай вильється вся моя жаль.
Я плакати більше не стану,
Вітрам віддаю всю печаль.
І знов почуттів не сховавши,
В кайдани себе закую.
Лебідкою так і не ставши,
Я знов повторю, що люблю.
