Химерна доля на віку
дітей голодного Сатурна,
яких не зжер ще в сповитку,
аби спинались на котурни* –
на сміх в лавровому вінку.
То получає нахлобучку,
мов блазень в підданстві Кремля,
то корчить з себе короля,
дійшовши у Кремлі до ручки,
а у Європі – до нуля.
Мабуть немало компромату
в архівах довгоруких Путь?
Зігнули нашого гаранта
і розігнутись не дадуть.
Тепер всі рішення – з плеча.
Якщо нема куди податись,
то краще в ролі прохача
з Москви в Пекін імплантуватись.
Нежданно ручкою, – бай-бай,
і от ми знов осиротіли.
Погнала доля у Китай.
Там, кажуть, Місяць на прицілі.
Китаєць Ходя у Шкляра
не знав, що це «ху-ня», майдани.
А Вітя знав. Йому пора
туди, де Юля не дістане.
І буде видно звідтіля,
хто зможе під команду, – «бля!»,
хоч наостанок прислужитись.
Зі шкіри пнеться кожна тля.
Чекають витязів з Кремля,
щоб від народу захиститись.
* - наступний рядок пояснює фразеологізм "ставати на котурни"