Колись жив монах, праведний був,
Бога любив прославляти,
І ось виникла в нього цікава ідея-
Вирішив світом помандрувати.
Хотів він побачити , як поживають,
За горами, за лісами люди,
Як працюють, відпочивають,
В інших краях і повсюди...
Перевдягнувся, їжі взяв,
Вирушив в далеку дорогу,
І як цю подорож він розпочав,
Зустрів посланця від Бога.
Ангел сказав «Я з тобою піду».
Монах йому не перечив,
І мандрували удвох по шляху,
І наближався вже вечір.
Прийшли вони у велике село,
Біля дому господаря зупинились,
Був він багатий, мав різне добро,
Й на ночівлю отам попросились.
Чоловік погодився їх прийняти,
Із срібних тарілок погодував,
І на ніч дав він їм гарну кімнату,
Спокійних снів теж побажав.
Зранку ангел, крадькома,
Тарілки срібні в мішок зібрав,
І коли вийшли вони із села,
Він їх у річку повикидав.
Монах побачивши те, здивувався,
Та запитати чомусь побоявся.
І через міст,..і долиною йшли,
Лісом дрімучим ступали,
І ось у нову місцевість прийшли,
Де їх гостинно також прийняли.
Заможний господар їх запросив
У дім свій, щоб ніч ночувати.
Погодував, гарно поговорив,
Дав їм два ліжка поспати.
Зранку ангел до нього сказав:
«Хай покаже нам син твій, дорогу»
Господар всміхнувся і погукав
Із кімнати сина свого одного.
Не дуже слухняний він в нього був,
Та з села їх провів, зупинився,
І показував шлях, його ангел штовхнув
Хлопець впав у прірву й розбився.
Монах ,побачивши це, затремтів,
Суворо не ангела поглядом глянув
«Навіщо ти зло таке вчинив?
Прикривати тебе я не стану».
І йшли вони далі полем, лугами
Вдвох сіли під липою відпочити,
І розмовляли вони з пастухами,
І там їм вдалось чоловіка зустріти.
Який йшов з поля дуже втомився
На ніч прийняти їх він згодився.
Хоч він був бідний і не багатий,
Але старався їх гарно прийняти.
Монах і ангел прокинулись зранку,
Та чоловік ще пішов на світанку
В поле, пшеничні колоски збирати
Вони ж не стали його чекати.
Зібрались йти, чернець двері закрив,
А ангел взяв й будинок підпалив.
Тоді монах глянув на нього
І крикнув «Чи ти від Бога чи ти від злого,
Люди всі роблять нам тільки добро,
А ти взамін чиниш їм зло.
В Першого посуд без дозволу взяв,
Другому пану ти сина вбив
Що ти замислив? Якби ж я знав,
А бідняку цьому хату спалив.
Монаха ангел тоді заспокоїв
«На всі ці вчинки була Божа воля»
І пояснив чому він все скоїв.
«За їхню доброту змінились їхні долі
Перший чоловік праведний , щирий
Срібло, що в річку я поскидав
Все те отримав він неправдиво,
Цим його душу отак врятував.
А господар той, який мав сина ,
Через ту батьківську доброту,
Вбивцею виросла б та дитина,
Врятував Бог душу молоду.
А цей бідняк засмутиться, що згоріла хата
Але не ледачий , любить працювати.
Очистить все від спаленої хати,
Почне новий фундамент заново копати.
І як копатиме в землі знайде він скарб,
Розбагатіє так і не на жарт.
І біднякам буде допомагати-
Хліб ,одяг , гроші буде їм давати.
«Невже це справді їхні долі?»
«На все, на все це- була Божа воля».
І ангел зник, сказавши «Прощавай»
І монах у молитві і думках
Повернувся у свій рідний край».
Отак воно й в житті буває
На свою долю нарікаєм,
Про невідоме ми не знаєм
А Бог все знає Бог все знає.
Завжди навчала доньку в усьому препоганому знаходити щось заспокійливе... Та, бувало, так скрутить, що сама не знаходила... А воно повинно бути..... Все - від Бога.....
Дякую за цю притчу......
Небесна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже цікава притча! Бог часом допускає, здавалось би, несправедливі речі. Але у всьому є свій зміст. Нічого випадкового немає. Довіряймо Богові і просімо про ДОБРО!!!
Небесна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дуже приємно, що ви зилишились задоволені від причитаного)
Вірш вартий уваги! та достойний хороших думок про себе! 
