Їхав дядько до Молдови,
Де сумують бідні вдови,
Трохи їх розвеселити
Та із кожною пожити.
Кажуть там повоювали,
Чоловіків постріляли,
А жіноцтво бідне плаче,
На дядьків так прямо скаче.
Поять їх вином домашнім
І заводять з ними шашні,
Так цілують, пригортають,
Що від них вже не втікають.
Приїздить у Придністров`я,
Там питають як здоров`я
І запрошують до хати
Із вдовицею поспати.
Через тиждень, через другий
Не витримує напруги,
Хоче, проситься додому,
Не пускають ні почому.
Пише, дзвонить у Полтаву
Присилайте під заставу
Не жонате чоловітство,
Я тоді поїду звідси.
Розсмішило це Полтаву,
Все ж відправила заставу,
Щоби наших більше стало,
Дядько з`їздив дуже вдало.
І ніскільки не жалкує,
За новинами слідкує,
Як живе там Придністров`я
Й береже своє здоров`я.
25.11.03.
