Коли поср́іблить сивина твої вже скроні,
Далекі спогади у зморшках оживуть,
Я міцно-міцно ст́исну у долонях
Ті руки, що лише тепло несуть.
Їх поцілую - й очі засіяють,
Тихенько спуститься усм́ішка на уста...
У цілім світі кращого немає,
Ніж материнська заповідна доброта.
Із першим подихом народжується в серці,
У кожнім погляді усе життя вона,
Наповнює до дна в душі озерце,
І незмір́енна в неї глибина.
Моя матусю, с́ерденька перлина,
Одна сльоза з очей твоїх - й життя віддам,
В хвилини щастя і в лиху годину
Твої обійми - то священний храм,
Твої слова - то мудрості склепіння,
Одна порада краща сотні книг,
Я Божого молю благословіння,
Аби вогонь в твоєму серці не затих,
Щодень з молитвою про тебе я лягаю,
Світанок будить думкою про те ж,
Для тебе виплачу всі сльози аж до краю,
Бо лиш твоя любов не звідала ще меж.
Я світ пройду, а ти лиш будь зі мною,
Печаль твої не змучить більш уста,
І старість хай обходить стороною,
Хіба ж то вік, коли нема ще й ста.
Молю, живи у кожному світанку,
За мною так ні в кого не болить,
Для нас з тобою не бува останку,
Нам поруч ще віками жить і жить.
Молодец, Юлечка! Тепло и душевно получилось! И помимо эмоций хочу отметить хорошую технику исполнения: никаких претензий к ритмике, рифмам и грамматике, что редко бывает у молодых авторов! Добро пожаловать на сайт! И удачи!
Юлія Кириленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже чуйний вірш, хоча про маму і не може бути іншого.
От тільки, мабуть, вашу маму такі слова не втішать
"Одна сльоза з очей твоїх - й життя віддам", бо дуже важко ваше життя далося їй, щоб ви так легко з ним прощалися. Достатньо бути щирою і люблячою донькою, і по можливості слухняною, думаю цього буде достатньо, щоб мамині сльози лились лишень від щастя.
Юлія Кириленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00