Ми просто квіти, зрошені росою,
І наше щастя всім вам прислужитись.
Не зачепи ногою нас босою,
Чи взутою- ми просто, просто квіти...
Нам прикро, як для смутку нас купують.
Роса стіка, як сльози по загиблим...
Як на останню зустріч, ми сумуєм,
Зірвати нас вважають за потрібне...
Ми горді, як нас дарять юбіляру-
Його життєвий шлях ми прикрашаєм...
Політ шалений гордості пізнаєм,
Коли артистів нами закидають...
Для цього ми ростем, це наша доля,
Нічого проти цього ми не маєм,
Але найбільше любим мимоволі,
Коли коханці нас друг другу дарять...
І як же наші стебла затріпочуть,
І як бутони наші розійдуться,
Як ми побачим, що блищать кохані очі...
Як ми побачим, що тіла зіллються...
Не мої рядочки. Але тут підхоять:
"Жизнь коротка у тающего снега
Но вся, до капли, отдана земле"
Ми як квіти - цвітемо для когось і для когось відцвітаємо...
Сокольник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
