Молочний шлях мережать диво-зорі,
Святі вогні у поясі безмеж.
У нас, мабуть, що очі чимсь зашторені,
Весь світ пливе за сіткою мереж...
А ми зіниці в'яло протираємо,
Горнятко кави доторкнеться уст...
У час біди всі птахи линуть зграями,
У нас же кожен цар своїх безумств.
Ще й іншого "прокрусти" раді вжалити,
Вдягнути в тінь зтаврованих думок.
В кімнаті із фрезовими дзеркалами
Для кожного свій вигулькне Дамокл.
А часто маски взявши на озброєння,
Тугим вузлом обплутуєм вуста,
Сплітаєм руки в знак, що все, що скоєне,
Не умисл, а прикрість лиш пуста.
У надрах нор своїх ховаємо тепло,
У вічному страху не спопеліти...
Та як би нас життя не посікло,
Пірнаймо сміло в річку Геракліта.
У цю ріку, де зміни незворотні,
Де вир часу затягує щораз...
Ковток життя, на смак медовосотий,
У серці пустить щастя метастаз.
