Святиться хліб і сонцем, і дощами,
І через те завжди наш хліб святий,
Його у полі сіяли руками,
І ріс з зернини колос золотий.
Зерно росло закутавшись в перину,
Хоч ця перина біло – снігова,
Та хлібороби бачили хлібину,
Що випечуть під осінь для стола.
Весною вруна бігла понад полем,
Тягнувсь до неба ще зелений хліб,
Потім зростав колоссям ясночолим,
Який збирали у багатий сніп.
А у млині зернину до зернини,
Мололи ненаситні жорнова,
Ішла мука для свіжої хлібини,
Щедру хлібину славили слова.
Такі хліба ніколи не черствіють,
Радіє хлібу око і душа,
І через те, щороку знову сіють,
І кожен рік багаті йдуть жнива…
