Вітер плакав.І сніг через сито
Преколючі сніжинки кидав
На країну,де душі розбиті...
Де брат брата тепер лупцював...
Вітер плакав.Так вив,що летіли
Всі зірки подивитись на світ.
На морозі людину розділи,
Ще й по спині протягли батіг.
Вітер вив.Лупцював по віконцях,
Всіх байдужих будив на майдан.
Мати хрестик стискала в долоньці...
Вітер голову на барабан
Притулив.І лупив...Дознущались.
Роздягали,кидали у ліс.
І дітей найдорожчих вбивали...
Краплі крові вифарблюють сніг.
Вітер вив.Танцював,люду скликав.
Прапор вицвів,замерз у руці.
Хлопчик руку матусеньки смикав:
-Це на котрій матусю землі
Так знущались?..
Заплакала мати.
Як сказати,що це є наш вік?
-Краще того тобі не зазнати...
-Я б вступився.Бо я чоловік,-
Мовив хлопчик,якому п'ять рочків.
"Кобзаря"у куточку відкрив.
-Іди спати рідненький синочку.
-Я б йому помогти так хотів...
Вітер вив.І заспало дитятко.
Та хтось вибив під ранок вікно.
І на землю маленьке горнятко
Покотилось.Від кого втекло?
Малювала на ньому матуся
Черешеньки.Червоні,як кров.
І заплакала тихо бабуся...
І сльозиночки в молитвослов
Покотились.Котились до ранку.
Що вже їй?Майже вік віджила.
І закрила подерту фіранку.
На"Кобзар"покотилась сльоза.
Чи чекав ти Тарасе такого?
Чом все так?Не було ж бо панів.
Не було між народом чужого...
Чи це люд так вкраїнський здурів?
Вітер вив.Всі фіранки здирає,
І крізь скло видирає надвір.
Хіба в світі оцьому буває...
Рідний брат...Як самісінький звір...
"Хіба в світі оцьому буває...
Рідний брат...Як самісінький звір..." В це так важко повірити... Просто не можу... Все справді так однозначно? І потрібно ділити народ на добрих і злих, на білих і чорних? ЯК? Хочеться сказати, що там і там люди, і в кожного з них є душа... але коли згадую кадри з новин...............
Ми всі не пухнасті. Але з одного боку правди більше.... І хай вона переможе!
Вічна пам"ять героям...
