… І всі кричали, швиргали слова,
Неначе кулі, – злість у них, ненависть.
Шмагали Правду, били – ледь жива…
Хлисти образ в руках лихих звивались.
В сліпих очах зображення туман
Спотворював – кривава ейфорія!
І кожен бачив яв свою – обман,
І вурдилась розбурхана стихія.
Між барикад «воюючих сторін»
Металась Правда, крила простирала,
Щоб захистити! Марно. Тільки дзвін
І клацання закритого забрала.
На брата брат безжально наступав,
Бо кожен вірив свято: Правда з ними!
Та чобітьми розтерзану топтав
І множив зло «діяннями благими».
Невже убили? Ні, вона жива.
Хай поки не змогла різню спинити, –
Вознеслася, щоб правду і права
Майбутнім поколінням освітити.