Буяють вкраїнські простори,
Бо квітень до нас завітав,
Забули ми біди і горе,
Нас кожен з весною вітав.
Не знаю, як це пояснити,
Зажура, що в'їлась, як тля,
Десь зникла і дух прояснити
Зуміла нам рідна земля.
За це все життя я їй вдячний,
Коли ще почався мій путь,
Я часто бував необачний,
Не міг ще всього осягнуть.
Пора року кожна чудова,
І літо, й зима, як все спить,
Природи тверде до нас слово
Не кожен спроможний вловить.
Тому нас багато страждає,
Іде хтось далеко в світи,
І землю він рідну кидає,
Щоб щастя за морем знайти.
І теплого в серці проміння
Немає в людини уже,
Постійно зажура осіння
У серце з неспокоєм йде.
Не їдьте із рідних просторів,
Благаю я, люди, вас всіх,
Не буде у серці в вас горя
Й лунатиме теплий лиш сміх.
Тому що народ наш вкраїнський
Роками й століттями жив,
Хоч чорного було чимало,
Та голову він не схилив.
На весну завжди сподівались
Батьки всіх, хто зараз росте,
І в душах гарячих плекали
Лиш вічне, постійне й святе.
