Я щойно відімкнувся від зарядки
І упакувався у безпечний куток
А тебе отруюює фіолетове світло
Холодна зневага і запах цигарок
Мимо проходять твої фальшиві друзі
Їм плювати на ціну чужих ілюзій
Вони виштовхнули тебе за борт
Не залишивши рятівного кола
І твій останній рятівний акорд
Потонув у склянці алкоголю
Байдуже піднімаєш очі до небес
Які більше не подарують чудес
Чув, трагічно загинув твій злодій
Запитати б, чому він туди поліз?
Послизнувся на уявних сходах
І захлинувся у калюжі твоїх сліз
Від не поміченої відразу образи
І глибокої душевної відрази
Ти не прощалась із ним, а він
Ще тримав у руках жовті тюльпани
Під звук церковного дзвону
Із шепотом "Я не забуду кохану"
І тобі співчували незнайомі люди
А я ніколи не забуду (твого обману)
Ти розказала Дияволу свої секрети
Запалювала свічки від смолоскипа
У хмарі диму тонули силуети
Вимальовувались нові стереотипи
І обличча ще лишалися ті самі
А ти їх називала чужими іменами
Я бачив як рухнули стіни дому
У якому ти народилась і виростала
До якого не запрошували нікого
З тих, які завжди тебе пробачали
А може то були саме справжні ті
Друзі, що лишили тебе на самоті
Ти думала про те, щоб щось змінити
Рахувала нічні вогники із балкону
Здавалося в сутінковій блакиті
Тримала весь світ на своїй долоні
А він в одну мить, під куполом неба
Сміливо розпочав війну проти тебе
Виявилось, що ти не умієш стріляти
Я навіть не навчив тебе, але хотів
Тримаєш оборону у власній кімнаті
Схиляєш голову перед очима ворогів
Вони перетворюються у сірий пісок
А ти тікаєш далеко із моїх думок
О ні, я не забув тебе попри втому
Я прокидався з телефоном у руці
Поспіхом набирав знайомий номер
Але нічого не чув на тому кінці
Смертельно хвора, сп’яніла від кави
Ти робила вигляд, що мене не знала
Поки сніг не засипав паркові алеї
Поки дні не стали швидшими за вітер
Ти прокидалась із вечірньою зорею
Ти тримала у руках мертві квіти
Знала, що не будеш більше молодою
Чекала, хто забере тебе з собою
Я мав би стояти напроти і сміятись
Я мав би тебе зухвало зневажати
І байдуже, що ти знаєш мою слабість
Мовчати і незворушно споглядати
Як дотягнувшийсь до відблиску раю
Ти побачиш хто там на тебе чекає
І коли твоя невиліковна самотність
Зі сльозами благає про евтаназію
Ти роздягаєшся і повільно згораєш
У полоні своїх сексуальних фантазій
Ближче до світанку поринаєш у сон
А скоро тебе знов розбудить телефон
