Мабуть,ще так не відчувала,
Як нині у цю пору,
Коли себе до останньої краплини віддавала.
І ким я стала?
Здається,що життя усе за мене розказало,
Поділивши долю навпіл,
І серденько на дві частини.
Немов було і буде,
А що ж тоді робити зараз..?!
Забутися, Заснути,
…чи просто розчинитися у вихорі подій?
Самотність, то найгірша кара,
А що як там, де інша я,
Ніхто ніколи не згадає,
Якби могла передчувати
І у серця запитати..
Та голос стих і ледве чутно вітерець,
Він завше хоче щось мені сказати,
Так наче нас на світі двоє…
Я часом думаю: ЧОМУ?
Чому не вітром народилась?
Чому лиш у вісні звільнилась?
Чому так хочу жити з ним?
І знову у душі відчути дзвін!
А що я можу..?
Аж нічого…
Ось так даремно жити,
Життя на двоє поділивши…