Моя муза не спить.
Тихо сіла мені на плече.
Та мене щось болить.
Щось у грудях пече.
Мила моя, про що ж бо писати?
Про кохання? Або про природу?
Філософію може згадати?
Присвятить комусь оду?
Я не можу, єдина... пробач.
В голові лиш думки про майдан.
Почекай, моя люба, не плач.
Нам не вирватись поки з кайдан.
Дуже важко... бо серце - не камінь.
Бо весна нам приносить печаль.
Більше сотні свічок горять в храмі.
Більше сотні померлих... так жаль.
У них також були свої музи.
Бо з натхненням кидаються в бій.
А ще мужність, постійна напруга.
Було й море на краще надій...
Я не можу писати про щастя,
Бо занадто сумний зараз час.
На коліна так хочу припасти
і кричати: " Ви померли за нас ! "
Ти лети, моя рідна, далеко!
Повертайся, як дощ змиє кров...
Бо не легко тепер... ох, не легко...
Буде мир... то повернешся знов.
24.02.14.
Ох,Богданочка,скільки вже чекаємо!..Пиши і про любов,пиши і про кохання,..пиши про все красиве...Хай Муза прилітає!
Богданочка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так. Майдан був тільки початком, а так хотілося вірити, що більше не буде крові... Але треба жити далі, вірити і пам'ятати. І писати про усе на світі, як Ви і сказали.
Дякую, Олечко
"Моя муза не спить.."- влучні слова, бо героїчна смерть НЕБЕСНОЇ СОТНІ розбудила музи усіх справжніх поетів України. Дякую Вам, Богданочко, що Ви також у перших рядах. А вірш Ваш чуттєвий і талановито-щемний. Світла пам"ять ГЕРОЯМ!!!
Богданочка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую вам! Мені надзвичайно приємно, що стільки талановитих поетів відгукнулися теплими словами на мій вірш. Щиро-щиро дякую. Героям слава!
... 
Дякую вам, Наталя... 
