Тарасе, чому зажурився?
Чому вже не пишеш віршів?
Тарасе, чому похнюпився
І десь полетів в височінь
Невже призабув, Тарасе,
Як небо тримали стовпи.
Невже призабув, Тарасе,
Як керували тобою пани.
Ти був поет, художник і кобзар
Ти свято вірив в істину свободу,
Ти доказати нам усім зумів,
Що усмішка душа твого народу.
І хоч не легка була твоя дорога,
І усміхалася тобі не раз тривога
Усі ти перешкоди подолав
І гордо Кобзарем себе назвав.
З дитинства знаєм всі тебе
Ти, наче гетьман Дорошенко,
Боровсь за дні життя свого
І звуть тебе навік Тарас Шевченко.
Ти не помер! Ти жити будеш вічно
У наших долях, душах і очах.
І твій «Кобзар» ми пам’ятаєм вічно
Закарбувався він у наших всіх серцях.
