Дивлюся в дзеркало
я з подивом нещирим.
Невже це я?
Ну а чиї ж ці пасма сиві -
Не мав я злагоди
з собою, ані з миром...
Та чи насправді
віддзеркалення правдиві?
Знайомий погляд,
невеселий та недобрий,
Скребе по зморшках на щоці
іржаве лезо...
Та чи не час тобі,
старий, туди, за обрій,
В буття набридлому
єдину антитезу?
Дивись, дивись в себе,
- всміхаються глузливо
Скляні вуста його,
од пилу не утерті, -
От і живи собі,
чекаючи на диво
Що спалахне, мабуть,
у мить твоєї смерті...
Ти брешеш, дзеркало! –
тобі сказати мушу, -
Ні, ще не я в тобі,
а той, хто може бути,
Коли байдуже я
свою полишу душу,
До звичок марних
та до спогадів прикуту.
Тебе розбити
я давно плекаю мрію,
От тільки залишки
своїх даремних звершень
З брудною піною
лишень я зараз змию,
То на побачення піду!
Неначе вперше.
жаль, не чую всех тонкостей языка, но чую (пусть и с помощью словаря (слова-то некоторые достаточно редко встречаются в обиходной речи)одно - стих -нечто. И как всегда - сочетание несочетаемого: крепкий коктейль из философии, самоиронии, ярких неожиданных образов, оживленный таким финалом! Очень!))
Алексей Мелешев відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Якщо осяйні очі і ласкава посмішка - то ГЕТЬ!!! дзеркала!!! 
