Дзвонить вуйко із Харкова, родом з гір,
І цікавиться як там удома,
До Карпат його звернений зір,
Про політику йде розмова.
І питається вуйко, як там справи,
Як родина: чи всі здорові?
Потім у Київ думки вели:
Про Україну, про вищі сили.
І про сусідів щось вуйко казав,
Що там за владу стояли,
Ну а Майдан до мене волав,
Бо там люди Героїв прощали.
Туга ллється, крає серця:
"Гей, якби ж мені, синку, не жаль?
Якби ж мені, синку, не жаль?
Ти ж на моїм серцю лежав..."
Слава Героям живе у віках,
Ну а катюгам ганьба і суд,
Вічне прокляття катюгам, катам,
У ганьбі і зневазі їх шлях.
А міжгірському сатані
І його бандитським бригадам
Суд людський, і гори у вогні -
Український Народ не простить зради.
Слава Героям живе у віках!
Слава борцям за Україну!
До перемоги тернистий шлях
Через смерть і безсмертя, руїни...
Вірю: дорогою Правди йдемо,
Вірю в сім"ю, Христа і родину,
У любов, друзів, Народ...
Вірю в Бога і Україну!