Золотої пори, коли Осінь дарунки давала
Наші Тато і Мама до неї у чергу теж стали.
Довго , довго чекали і прийшла та хвилина
Подивилася Осінь - не має дарунків,
Залишилася тільки маленька дитина.
Тож, - сказало подружжя ,- приймаєм цей цінний дарунок,
Бо у світі дорожчого скарбу не має.
Це – найкраще багатство, це – долі палкий поцілунок,
І життя з цього часу свій смисл набирає.
Запитали у Осені матуся і тато,
Як же хлопчика цього тепер нам назвати?
І сказала їм Осінь: - Не моя це заслуга,
Богом дана дитина тож думайте друзі.
Довго ім’я шукали, стомилися мама і тато.
І сказав їм синочок :- Я Богданчиком хочу назватись!
Побажаємо батькам цієї дитини,
щоб у їхньому житті тільки радісні хвилини,
Не минали ані дім, ні миле створіння,
щоб сім’я ця на землі пустила коріння!
Хай цей ангел ,що сьогодні на сторожі став,
вів дитину по землі і завжди охороняв!
Хай до нього буде доля щедра, як ця Осінь,
і завжди хай Божа Мати здоров’я приносить