Якби ж якоюсь гумкою затерти
У голові невпинний мультиплекс!
Як хочеться писати про безсмертне,
Будь певна - вийде виключно про секс.
Захочеш героїчну епопею –
Напишеться бразильський серіал,
Де Хуліо-Антоніо-Ромео
Жуком вбернувся зранку.
Ууу, шакал…
Вечірній Київ. Затишна кав’ярня.
Від Нього – ніжний часниковий флер.
І треба би сказать: «Ти дуже гарний»,
Та вийшло лиш: «Ти пів-горо́да зжер?»
Пуста зупинка. Вечір пахне жалем…
«Красавіца, нє нужен мамє зять?»
І треба би згадать Грінченка й Даля,
А згадую - триповерховий мат.
Ранковий сум. Туман – мов з оксамиту.
Нова спідниця плямами цвіте…
І треба би мовчати і молитись!
«Шумахєр!» - вийшло. – «Йо-пе-ре-се-те!»
Таких, як я, ув озеро кидають,
Накинувши на голову мішок:
Нетримання, коли воно вербальне,
Не вилікує жодний порошок.
У соціуму хвилях підзогнилих
Потоне моя пристрасна душа…
«Ей, дєвушка! Ви шото гаварілі?!»
Нічого, вам здалося.
Тихо.
Ша.
