(Низка хокку)
«Я знову чую власні кроки
По неторованих стежках…»
(Гійом Аполлінер)
Рання весна часто буває непривітна, сумна і темна – сніг чорніє, земля болісно прокидається з довгого сну. Але нинішня весна особливо сумна і чорна – навіть підсніжники, що вже виткнулись із землі сумно схилили голови, а небо плаче. Весна втомлена від болю земля сумує за тими хто за цю землю поліг цієї зими, хто хотів наблизити весну для всього світу і віддав за це своє життя. Блукаючи тужливим весняним лісом, дивлячись на білі підсніжники, що виткнулись з чорної землі, я згадав, що в дуже давні часи в Україні кольором трауру був білий колір і тоді склав ось такі хокку:
* * *
Квіти підбілу
Весняним провісникам
Вперше не радий…
* * *
Він зажурився –
Підсніжник весни журби
Давній знак волі.
* * *
Весняно небо.
Нині ти знаєш чому
Плаче береза…
* * *
Глибока тиша.
Звикну до тебе колись…
Але не зараз.
* * *
Зотліють кулі.
Іржею стане метал.
Але наші серця…
Весняним провісникам
Вперше не радий…
Так. Щось твориться таке, що в голову не вкладається. Мені весь час здається що це кошмарний сон.
Вчитуюсь в Ваші хокку, не все розумію, але вони заворожують.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! Я досі не можу повірити, що все це що відбулось і відбувається реальність.....
