Я крила виплела собі.
Пір'їнок там немає зовсім.
Поначіпляла ліхтарі,
Та й полетіла знову в осінь.
Сльозами вкраплювала шлях,
Я поливала дивні квіти.
З хреста витягувала цвях,
І не дала йому згоріти.
Ніхто з хрестом ще не літав,
Цілились навіть із рушниці.
Та хто у осені чекав?
Це з листя для душі в'язниця.
Ув'язненою я була,
Сама собі кайдани шила.
Даремно плакала весна,
Даремно квітами манила.
Даремно ти колись кохав,
Даремно вірші пишеш знову.
Бо ти як осінь не чекав...
А я з хрестом...Лечу додолу...
І цвях десь вп'явся у думки,
Тому кровлять вони дощами.
А ти почистив всі цвяхи.
І хрест між прірву...Що під нами...
Ступив...Хитається...Та йдеш...
Летіла з ним я не даремно.
Ти квіти осені несеш.
Вони мені?..Усі?..Напевно...
