Простягаю руки до тебе, коханий.
Ми свічку погасим: замало тепла.
Он промені сонця встають над полями.
І тихо лягає прибитая мла.
Рожеве вино виграває в фужерах.
Ми вип"єм з тобою до самого дна.
За те, щоб розлука не стала у дверях.
Бо Богом любов нам дається одна.
Хай сяє й вночі твоє сонце для мене.
І зникне підозра, що ми вже чужі.
Запалить кохання між нами вогненне.
Не гайся, мій любий, скоріш запали...
Хай знову відчую ласкаві я руки.
Гарячий твій подих відчує любов.
Ми музику сонця знов чуємо звуки.
Вона, як окраса святих молитов...
Вірш Оленки Зеленої потягнув за собою цілий віршований ланцюжок: відгукнувся Олекса, а потім і Ви продовжили цю тему. Молодці! Гарний, чуттєвий і романтичний вірш.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, Наталочко.. Іноді так буває... Дякую за підтримку!
Прозвучали самые высокие чувства любви -
трогательно и нежно...И затронули самые глубокие
струны моей души...Ах, это "утомлённое солнце"...
Содержание - точно соответствует этой волшебной
музыке.
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо большое, Таисия, за поддержку и за доброе сердце...