Вода застигла в річці і в мені,
Словами вкоренилися в нейронах.
В клітині кожній, скупчились на дні
Твої думки. І щось говорить в кронах
Густих і темних паркових алей.
Воно шепоче про скороминущість
Всього земного, в тисячах "але",
В благаннях неба кавової гущі,
Застигла кров вишневим киселем,
Інстинкти ще не скоро візьмуть гору
Над відчаєм. Нехай горить вогнем
Моя печаль. І мабуть вже не скоро
Впаде роса на серця спориші,
Весна розсиплеться кораловим намистом.
І трохи легше стане на душі,
І серце стане знов новим і чистим.
дякую)
