Шістдесят квадратних метрів –
Площа ставу й балок.
Й як зумів сюди хтось вперти
Шістдесят рибалок?..
Закидати вудки стали…
Враз принишкла риба,
Бо вздовж ставу з самопалом
Рибінспектор диба.
«Як ви смієте, нахаби,
Рибу тут ловити?
Ще ж торік в ставку і жаби
Не могли прожити.
Я почистив земснарядом
Дно баюри влітку,
Запустив за генпідрядом
Коропа і плітку…
Ой, а дерті скільки з’їла
Дрібнота плавуча!..
Та тепер… Ближче до діла –
Не буду вас мучить.
Вам потрібно заплатити
За мої старання…Ні?
Покличу (що робити)
Міліцію зрання».
А рибалки:«Ми б і згодні,
Та жору* ж немає…»
Зирк, з куща, неначе бодня,
Пика виглядає.
«Я – Рогізний», – зізнається.
«Дуже з того раді!»
«Не врубались ви, здається.
Я в селі – при владі.
І оцей ставочок, звісно,
Вже давно купив я.
То скажіть, якого біса
Ви п’єте тут пиво?
Мою рибу тут вудите,
Наче голодранці,
А тоді ще і гудите:
Не клює, бач, вранці…
Словом, так: квитки купуйте –
По сто гривень кожний,
А тоді – хоч і ночуйте
На ставку. Так – можна!»
Колупнули дядьки в носі:
«Будь воно неладне…
Хоч те добре, що тут досі
Повітря безплатне…»
*Жор – активне клювання риби.
