Сьогодні увійду у темну ніч,
Зніму з плечей своїх накидку сіру,
Не буде ні дороги, ні узбіч,
Ні радісних, ні згорених облич,
А тільки очі місячного звіра.
Війду мов безпритульне циганча,
Мене ніхто напевно не побачить,
Не загориться зоряна свіча,
Лишуся без цілунків і пробачень,
Не буде більше радісних побачень,
І посмішки у місячних очах.
Я побреду навпомацки без ляку.
Усе моє життя – це сущий брід,
Мене не так вже легко і злякати,
Страшніше щось святе в житті втрачати,
Та завжди коле душу сучий дріт.
Війду у темну ніч немов востаннє,
Трухлявий час прочеше швидко путь,
Та я не сподіваюсь на кохання,
Мені достатньо вічного втрачання,
І що вперед ногами віднесуть,
Як не сьогодні, завтра, то колись.
Коли то буде? Ох, коли то буде?!
Ще трохи зможу в темряві пройтись.
Ну, зоре ясна, ясно засвітись,
Як не мені, то хоч би іншим людям.
30. 07. 2013