Поспішав на двір липневий вечір,
Хмари фарбував в червоний колір,
Що ховали промені від втечі
І так прикрашали древній явір…
Ластівки зліталися до дроту,
Молодняк ніяк не хтів сідати,
Готував бо крила для відльоту,
Бо не довго вже його чекати.
Душний вечір, комарі низенько,
Ластівки пішли на полювання,
Виглянув рогатий місяченько,
Наближалось зірок чаклування.
Ластівки потрохи вгамувались,
Небо вдалині охрипло наче,
Вітерець... І ластівки сховались...
Дощ пішов, липневе небо плаче…
Вечірня ідилія українського села. У місті всіх цих подробиць не помітиш. Чи може це мені так здається... Як сказав мені письменник Микола Малахута: " Ви сільська поетеса. Навіть якби ви писали про місто, все одно було б видно, що з села."