Не можу дочекатись, коли прийде смерть.
Тоді буде так солодко мені,
Буде все одно скільки зруйнував сердець,
Будуть руки, ноги й мізки вже гнилі.
Ні, мозок не буде, він гнилий вже й так,
Мозок, коли ще доживаю я, вже мертвий.
У цих словах краси немає аж ніяк,
Я песиміст до гробу впертий.
Та де про оптимізм тут може бути мова,
Коли життя немає сенсу і мети.
Життя – одна проблема здорова,
Душа моя, лети.
Я трохи ненормальний,
Сказав би хтось –
Зовсім божевільний.
Моя хвороба не дрібне щось,
Бо для мене песимізм мій – моя реальність.
Сказав я ще не все, про цю херню говорити можу довго,
До всього світу скоро залишиться одна ненависть.
Те, що в своїх проблемах винен тільки я, не розумію мовби.
13.01.2012.
