ніч це птаха
яка втратила навики польоту
але зберегла свої крила
згустком вільної матерії
за маленьким тендітним тільцем
вільним до байдужості
яке поїдає сотні різноманітних мошок
кузьок і комарів
вони падають у безодню
котра колись була небом
всередині пташки
і знову ширяють радісно
не боючись ні дощу
ні вітру
ні жодних життєтрясінь
тому що там
де закінчується життя
починається межа абсолютної свободи
там зникає страх перед майбутнім
і сум за минулим
перетворюється у нікомунепотрібність
ніч це виступ
з якого щоразу
робить свій крок у провалля ранок
марнославний і байдужий
стомлений даром воскрешати
вже давно як мертві серця
невдячним людям
бо ж якщо не цінувати навіть
воскресіння власного серця
то хіба може диво бути дивом?
ні воно перетвориться у звичайність
увійде у звичку
осяде всередині легень
згадкою
про власну нездатність
підніматися на ноги
згадкою
про безвихідь
коли кожен побачить розміри
власної діри всередині
в яку безкінечно шепоче вітер
прокльони і молитви
а ти думаєш це твоє дихання
світ може впасти під ноги
розбившись на тисячі уламків
небо може стати землею
перетворившись з чарівної блакиті
у сльоту мерзлих асфальтних доріг
люди можуть втратити єдине
єдине із розряду того
що втрачати ніяк не можна
крім власних життів
але хіба їм не все одно?
ці обличчя прикидаються всезнайками
безмежно впевнені у власній правоті
хоча сумніваються в тому
який сьогодні одягнути одяг
із якої ноги піднятися із дивану
і як померти
щоб принести іншим
якомога менше незручностей
що б не сталося зі світом
люди як і раніше
будуть тримати своїх птахів у клітках
ніколи їх не відчиняючи
будуть годувати їх
лише хлібними крихтами та водою
і кожного дня здивовано запитуватимуть себе
чому їх бісові птахи все ще не співають
19.08.2014р. [05:31>
ночь это птица
разучившаяся летать
но сохранившая крылья свои
сгустком вольной материи
за маленьким хрупким тельцем
свободным до безразличия
поедающим сотни различных мошек
козявок и комаров
они падают в бездну
которая когда-то была небом
внутри птички
и снова порхают радостно
не боясь ни дождя
ни ветра
ни каких-либо жизнетрясений
потому что там
где заканчивается жизнь
наступает черта абсолютной свободы
там исчезает страх перед будущим
и тоска за прошлым
превращается в никомуненужность
ночь это карниз
с которого каждый раз
делает свой шаг в пропасть утро
тщеславное и равнодушное
утомленное даром воскрешать
уже давно как мертвые сердца
неблагодарным людям
ведь если не ценить даже воскрешение
собственного сердца
то разве может быть чудо чудом?
нет оно превратится в обычность
войдет в привычку
осядет внутри легких
напоминанием
о собственной неспособности
подниматься на ноги
напоминанием о безысходности
когда каждый увидит размеры дыры
у его груди
в которую бесконечно шепчет ветер
проклятия и молитвы
а ты думаешь это твое дыхание
мир может упасть под ноги
разбившись на тысячи осколков
небо может стать землей
превратившись из чарующей синевы
в слякоть продрогших асфальтных дорог
люди могут потерять единственное
из разряда того что терять никак нельзя
кроме собственных жизней
но разве им не все равно?
эти лица притворяются всезнайками
уверены в своей правоте без притворства
хотя сомневаются в том
какую одежду одеть сегодня
с какой ноги подняться с дивана
и как умереть
чтобы принести другим
как можно меньше неприятностей
что бы не случилось с миром
люди как и прежде
будут держать своих птиц в клетках
никогда их не открывая
будут кормить их
только хлебными крошками да водой
и каждый день удивленно спрашивать себя
почему их чертовы птицы все еще не поют
19.08.2014г. [05:31>
