Як ведеться у всіх таборах адекватних,
Я піднялась із ліжка о п’ятій десь ранку,
Моя матір в секунді знайшла чим дійняти -
Прать до річки послала мене на світанку.
Несучи таз в руках, я дивилась у небо,
І хотілося вільною стать, наче птаха,
Було ясно - тікати кудись звідси треба.
Далі йшла, а над вухом гуділа комаха,
Вже на каменях в інші степи понесло,
Прийшли в голову думи про голод і кризу,
І в цей час, ну я кажу, якесь западло -
Впав у річку пакет із інтимной білизной.
Скажу чесно,хотіла залаятись матом
Та потрібно було рятувать панталони,
Одним словом відчуй, як це буть акробатом,
І задерши халат, оминать перепони.
Зачепились мої кружевні атрибути
За гілляку здорову, недалеко від кладки.
Слава Богу, я то як без них бути?
Вони ж добре ховають усі мої складки.
Вже дійшла до кущів, пробиратись хотіла,
Раптом чую десь голос чарівний луна,
А білизна самотньо на гілці тремтіла,
Я ж пішла роздивлятися хто то співа.
Там на кладці сидів кароокий мужчина,
Мав гітару в руках,весь такий уляля.
В почуттях я схопилась за дику ліщину,
Такий красень, напевно, він не звідсіля
«Хто тут?»-раптом до мене донеслось.
Шпигуном я вже точно ніколи не стану,
Ось вже вийшла до нього і тут все понеслось:
Ми годину базікали без перестану.
Кочівний він музика,приїхав ще вчора,
І родину привіз,тут із ним цілий табір.
Оселився в краю, де живе дід Микола,
Тепер ясно чому він жалівся на гамір.
Цей красунчик мене запросив на вечірку,
Я сказала прийду,та тепер є питання -
Як вночі непомітно покинуть домівку?
Ой…звичайно не з легких у мене завдання.
Коли в таборі згасло останнєє світло,
Я під приводом «Треба бігом до туалету»,
Під піжамою в сукню розкішну одіта,
Наче кулею швидко лечу із намету.
Це було як у сні, все все стало байдуже,
Бо є я, і є він, пили ми й танцювали,
Та настав чай іти, не хотілося дуже,
Ми стояли під деревом і розмовляли.
Раптом мовив мені- «А давай ми втічемо»
Стало страшно та я головою кивнула,
Хоче він щоб я стала його нареченой,
І я руку холодну йому простягнула.
Решту ночі ми гоцали на сіновалі,
А на ранок забігли на хвильку до хати,
Взяли їжі смачної у тітоньки Валі,
Та пішли своє щастя по світу шукати.
Странно, что вы всё ещё не так популярны на этом сайте, ведь подобный сюжет не каждый может осилить. Отчасти это можно списать на то, что вы не отвечаете на комментарии. Впрочем, последнее далеко не всё объясняет
Льолька відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Хм, дуже Вам дякую за такий коментар
Можливо все ще попереду...
Уявіть, що вас на пам'ять будуть вчити,тоді фраза "Скажу чесно,хотіла залаятись матом" серед студентів точно стане популярною. 
