Дивлюсь на мовчазний годинник-
хвилини як сипучий пісок.
Залишилась лише краплина-
вдарив молоток.
Мої плечі хапали судоми,
а серце закуталось в цеп.
Обійми,прошу,обійми сильніше,
Сховай мене у свій вертеп.
Так боляче,що навіть окупант не в силах розпізнати
Як швидко встиг він мої думки осідлати...
Чому приходить знов у снах як порятунок,диво?
Прокинулась-і знов нема...Чому все не наживо?
Ти так прекрасно розмовляв-
Слова лились ,як перли.
І знову мене ти навчав поетів,що померли.
І слухати нестерпно важко,
Хоч голос твій-спасіння.
Ти мрієш про захмарне,не маючи насіння.
І філософія твоя була така правдива,
Скажи,скажи мені, чи доля обділила
Тебе кохання хоч на мить?
Мить,коли мої руки тягнулись до твоїх плечей.
Пече,пече сильно,вогоно ночей....
Лиш зустріч дай мені,лиш погляд серед мирних.
Для всіх ти був лиш розум,для мене ти сумирний......