У котрий раз гуманістична Раша
з усіх усюд везе своє «добро»:
від Яника – триколірну парашу,
від Жирика, – я мать свою і вашу,
сіль – у Артемівськ, воду – у Дніпро.
Від Путі – побажання помирати
усім за нього і його бабло,
за те, що Україна – наша мати,
за те, що їм не хочеться за ґрати,
і щоб Росії в Раші не було.
Аби була війна і конвоїри
украденого й іншого добра –
вонючі трупи вигиблого звіра,
надію – устаканити довіру
і нахлебтатись крові із Дніпра.
Їздові опереткові герої
еліту світу ставлять дубала.
Гуманітарна місія конвою –
одне ла-ла із арії орла
за перемир’я засобом розбою.
А людям треба, – наяву, у снах
не чути пла́чу матері й дитини
у ще не завойованих домах,
і щоб рахітик не стріляв у спину,
і ще аби не катував невинних
кацап-чеченець і донський «казак».
А я молю і прошу битий час, –
о, Боже правди, о, пророки націй,
оракули земних реінкарнацій,
надію дайте – жити хоч би раз
без конвоїрів і такого миру,
коли вмирають за любов і віру.
А "рахітик" зыбрався вже на танках до Киэва... Й не докумекуэ, шо воно - ПНХ! 
