Зі сходу насуває западня
і виродки пропащої родини...
Не дай то, Боже, як зима прилине,
дізнатися уже на схилі дня,
яка вона – ота лиха година.
Буває залунає із пітьми
мелодія утраченого щастя
і думаєш, – о, як цей світ мінявся,
і як давно із милими людьми
я на ясній дорозі зустрічався.
А то, буває, наче первоцвіт
неуловимо літеплом повіє,
і оживає віра і надія,
і даленіє веремія літ,
де за неволю і лукавий світ
воює з Україною Росія.
І усіває поле не зело,
а полум’я палаючої днини...
Лихої неминучої години
чекає із минулого село.
По два боки стоять добро і зло.
Немає
золотої
середини.
Нам нікуди від того сусіда, на жаль, не дітись. Що ми будемо в стосунках шукати - добро чи зло, ось що важливо. Проте зараз іде війна і треба вистояти....
Саме тому, що немає золотої середини між добром та злом, і точиться між ними війна...
Як часто я знаходжу в Ваших віршах свої (не скАзані) думки... Інколи, мороз по шкірі...
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00