У малих такі щирі обличчя
з яких стерта банальна сучасність,
не знайти криваві сторіччя
бо цей світ для дитини не власність...
У них навіть очі сміються,
це така незбагненна легкість -
коли інші об стіну б*ються,
не тримати посмішки терпкість...
Вміть радіти промінню у небі,
дзвінко крики пищати птахам...
Може й нам таки треба
хоч колись потурать дітлахам?
І з роками вже смаку не чути,
що в дитинстві знавав за життя,
як в шекспірівським "бути-не бути"
обираємо мертве биття...
А під гримом сховалась усмішка,
щирі зморшки - провісники сміху,
як лукава на сонечку кішка
всі чекають на нову втіху.
Ми повернемось знову звісно -
випиватимем щастя до дна,
та шкода, підібралась зловісно
в наші коси чужа сивина...