Не хочу туги…
і журби не хочу
Бо не для сліз я маю свої очі
Хай бачать світло, весни та світанки…
Хай зорі бачать до самого ранку
І хай вуста мої, цілунками укриті,
Дарують посмішки близьким,
дорослим,
дітям…
Чому сумні так часто наші твори?
Ми ж діти сонця,
Що ж якісь потвори
Нам хочуть долю болю нав’язати,
Примусити у темряві блукати?
Ні, досить,
з нами завжди буде щастя…
Хай ненавистю захлинуться пащі,
Які не можуть примиритись з нами…
Ми діти сонця- цими почуттями
Укриєм землю квітами, травою…
Щоб більше не стикатися з журбою
Вже достить всім нам в темряві блукати…
Квітуй , садок вишневий, коло хати…
